Я можу вам допомогти:

• Пройти над вашою прірвою самостійно, але не поодинці;
• Знайти ключ до тих дверей, у яких так давно тупцюєте і не наважуєтеся увійти;
• Відчути де ви зараз та зрозуміти де ви захочете опинитися;
• Згадати, що у вас є Ви і це завжди взаємно та назавжди;
• Відкрити очі і прийняти себе таким, яким Ви є.

Але насамперед у мене є серце, яке вміє чути.

Теми, з якими я працюю, мені близькі. Я їх пережила та вмію їх проживати з Вами. Якщо довго тікати від своїх монстрів, то вони нескінченно довго переслідуватимуть нас. Я пропоную зупинитись. Зібратися духом. Повернутись до нього обличчям і щось зробити.

У цей страшний момент я буду поруч, щоб у вас були сили позначити своїх монстрів, назвати їх на ім’я і вирішити, що робити далі.

Вина

Вина це складне переживання, яке може паралізувати волю, сковувати дії, засліплювати і вселяти страх жити далі.

Іноді почуття провини обманює нас, підміняючи муками совісті необхідність виправляти те, що так страшно виправляти.

Іноді вина виступає у ролі захисного механізму, намагаючись уберегти нас від нових випробувань, і цим відгороджує нас від життя.

Сенс у кожного свій.

Але якщо вдасться назвати цього монстра на ім’я, розпрощатися з ним або приручити його, вказавши йому своє нове місце, то …

Перевіримо, що буде далі?

Співзалежність

— Я ненавиджу його… іноді… Але як же я без нього?

— Іноді мені хочеться її вбити. Але вона все моє!

— Мені здається, я не маю права скаржитися.

– А хочеться?

— Іноді… завжди… не знаю.

З усіх монстрів, з якими доводиться працювати, найстрашніший — це той, хто «відповідає за тих, кого ми приручили». Він сидить у валізі без ручки з яскравою наклейкою «чи я, чи безпросвітна темрява самотності».

Коли тобі здається, що пекло поряд, візьми мене за руку. Дивитись у цю прірву вдвох не так страшно. Ніхто не знає, що на іншому кінці твоєї прірви. І ти теж не дізнаєшся, якщо не спробуєш пройти її. А я можу бути поряд. Можливо там, по зворотний бік пекла в твоєму житті нічого не зміниться, але змінишся ти: розсмієшся, розправиш плечі і підеш далі.

Колись я пройшла над своєю прірвою. Підемо разом.

Відносини у парі

Подивіться на свою долоню протягом трьох секунд.

Один.
Два.
Три.

А тепер, заплющивши очі, уявіть свою долоню: пальці, нігті, шкіра. Це Ваша долоня?

Будь ласка, подивіться на свою долоню ще раз і знайдіть подробиці, які Ви не бачили до цього.

Щоправда, дивно?

Так мозок економить ресурси — спрощує, зводить до зрозумілих та звичних шаблонів. За місяці, роки життя разом таких шаблонів у парі стає настільки багато, що ми перестаємо бачити та чути одне одного.

Я запрошую Вас удвох. Дозвольте мені бути тим, хто чує вас, а не свій образ вас у голові.

Ви здивуєтеся та порадієте тому, як багато деталей вислизало від Вашої уваги.